Тема: Кримське ханство. Російсько-турецькі війни.
РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774 – війна між Рос. імперією та Османською імперією за Пн. Причорномор'я, Приазов'я, Молдову, Волощину та Крим. На боці Росії у війні брали активну участь військ. підрозділи з Гетьманщини (Лівобережної України) та Запорозької Січі. Початок війни був спричинений введенням рос. військ у Правобережну Україну для придушення Коліївщини та Барської конфедерації 1768. У відповідь кер-во конфедератів уклало угоду з турками про підтримку. 25 вересня 1768 Османи оголосили війну Росії. 31 жовтня 1768 президент Малорос. колегії П.Румянцев (див. П.Румянцев-Задунайський) наказав кошовому отаману Запороз. Січі П.Калнишевському "все войско свое устроить… в военный порядок тот час, чтобы готовы вы были к внезапному ополчению". У ході війни українці з Гетьманщини та Запорожжя складали значну частину від складу 1-ї (80 тис. осіб) та 2-ї (35 тис. осіб) російських армій. Гол. завданням укр. козаків були форпостна служба та проведення розвідувально-диверсійних операцій. Під час бойових дій на Дунаї запороз. флотилія захопила десятки турец. суден різного типу, велику кількість гармат, зброї, боєприпасів, знищила і захопила в полон тисячі турец. вояків. У боях за Крим. п-ів відзначилася запороз. піхота. 5 січня 1771 П.Калнишевський був нагороджений золотою медаллю з діамантами на андріївській стрічці. Також було нагороджено ще 16 старшин Запороз. Січі. У війні з великим розмахом використовувалися укр. людські, матеріальні та фінансові ресурси. П.Румянцев із початком воєнних дій у Криму взяв із Малорос. скарбу 100 тис. рублів асигнаціями на "татарські витрати". На початковому етапі війни канцелярія Малорос. скарбу переслала до Гол. провіантської канцелярії ще 95337 руб. 52 копійки на потреби "шести драгунських полків, також Генералітету і польової аптеки, і глухівського гарнізонного полку". 12 червня 1770 Малорос. колегія видала указ про надання 4 тис. руб. для потреб формування одного з підрозділів рос. флоту. 22 березня 1772 рос. імп. Катерина II звеліла видати командувачу 2-ї армії генерал-аншефу кн. В. Долгорукову 100 тис. руб. з України. Також згідно зі спец. указом Правительствуючого Сенату українці були зобов'язані надавати необхідні кошти для транспортування до театру бойових дій артилерії. Гетьманщина фінансувала придбання для армії Рос. імперії великих партій волів, коней та возів. 1770 розпочалося грандіозне буд-во Нової Дніпровської оборонної лінії (див. Дніпровська лінія), до якого масово було залучено укр. населення. Упродовж 1768–72 зусиллями військ. експедиції Малорос. колегії зібрано "для армій [1-ї та 2-ї. – Авт.] по 5 тисяч пар волів з належним числом погонщиків і 2 тисячі 500 фур". На потреби 2-ї армії додатково було придбано 1472 воли та 422 фури заг. вартістю 30 тис. руб. Для імперської артилерії укр. коштом закупили в населення 1269 пар волів з возами вартістю 22743 руб. 68 коп. 1774 для придбання рос. офіцерами коней виділено 19888 руб. 50 коп. З укр. селян також збиралися провіант, робоча худоба, шанцевий інвентар, десятками тисяч їх залучали до фортифікаційних робіт, перевезення в діючу армію провіанту і фуражу, організації переправ рос. військ через водні перешкоди, заготовлення для діючої армії сухарів та сіна. Постійні побори рос. командування змусили козацьку старшину Гетьманщини висунути вимогу до імперської влади "О заплате долгов малороссийскому народу". Війна привела до зміни геополіт. та етнічної ситуації в Пн. Причорномор'ї та на Пд. України. Звідти були витіснені ногайці й татари, натомість відбувся приплив болгар, сербів, німців та представників ін. етносів. У результаті міжнар. перегрупування сил більшість володінь Речі Посполитої в Правобереж. Україні були поглинуті Рос. імперією, зросла внутр. криза в Осман. імперії, знизилась обороноздатність Крим. ханату та Запороз. Січі, що привело до ліквідації останньої. Війна завершилася укладенням Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774.
Росі́йсько-туре́цька війна́ 1806—1812 була викликана реваншистською політикою Османської імперії, яка розраховувала на відволікання сил Російської імперії війнами проти Французької імперії (1805—1807) та Персії (1804—1813).
Приводом до війни стали порушення Османською імперією договору 1805 р. про порядок проходу російських суден через протоки та заміна османським султаном проросійських господарів Молдовського князівства та Валахії. Російський уряд, побоюючись захоплення Дунайських князівств французькими військами, що висадились у Далмації, в листопаді — грудні 1806 р. ввів у них війська під командуванням генерала І. І. Міхельсона.18 (30 грудня) Османська імперія оголосила війну Російській імперії. У лютому 1807 року російська ескадра віце-адмірала Д. М. Сенявіна, що перебувала поблизу острова Корфу, почала військові дії і у червні в Афонській битві 1807 розбила османський флот. На Дунаї османські війська зазнали ряд поразок і відійшли за Дунай.
РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774 – війна між Рос. імперією та Османською імперією за Пн. Причорномор'я, Приазов'я, Молдову, Волощину та Крим. На боці Росії у війні брали активну участь військ. підрозділи з Гетьманщини (Лівобережної України) та Запорозької Січі. Початок війни був спричинений введенням рос. військ у Правобережну Україну для придушення Коліївщини та Барської конфедерації 1768. У відповідь кер-во конфедератів уклало угоду з турками про підтримку. 25 вересня 1768 Османи оголосили війну Росії. 31 жовтня 1768 президент Малорос. колегії П.Румянцев (див. П.Румянцев-Задунайський) наказав кошовому отаману Запороз. Січі П.Калнишевському "все войско свое устроить… в военный порядок тот час, чтобы готовы вы были к внезапному ополчению". У ході війни українці з Гетьманщини та Запорожжя складали значну частину від складу 1-ї (80 тис. осіб) та 2-ї (35 тис. осіб) російських армій. Гол. завданням укр. козаків були форпостна служба та проведення розвідувально-диверсійних операцій. Під час бойових дій на Дунаї запороз. флотилія захопила десятки турец. суден різного типу, велику кількість гармат, зброї, боєприпасів, знищила і захопила в полон тисячі турец. вояків. У боях за Крим. п-ів відзначилася запороз. піхота. 5 січня 1771 П.Калнишевський був нагороджений золотою медаллю з діамантами на андріївській стрічці. Також було нагороджено ще 16 старшин Запороз. Січі. У війні з великим розмахом використовувалися укр. людські, матеріальні та фінансові ресурси. П.Румянцев із початком воєнних дій у Криму взяв із Малорос. скарбу 100 тис. рублів асигнаціями на "татарські витрати". На початковому етапі війни канцелярія Малорос. скарбу переслала до Гол. провіантської канцелярії ще 95337 руб. 52 копійки на потреби "шести драгунських полків, також Генералітету і польової аптеки, і глухівського гарнізонного полку". 12 червня 1770 Малорос. колегія видала указ про надання 4 тис. руб. для потреб формування одного з підрозділів рос. флоту. 22 березня 1772 рос. імп. Катерина II звеліла видати командувачу 2-ї армії генерал-аншефу кн. В. Долгорукову 100 тис. руб. з України. Також згідно зі спец. указом Правительствуючого Сенату українці були зобов'язані надавати необхідні кошти для транспортування до театру бойових дій артилерії. Гетьманщина фінансувала придбання для армії Рос. імперії великих партій волів, коней та возів. 1770 розпочалося грандіозне буд-во Нової Дніпровської оборонної лінії (див. Дніпровська лінія), до якого масово було залучено укр. населення. Упродовж 1768–72 зусиллями військ. експедиції Малорос. колегії зібрано "для армій [1-ї та 2-ї. – Авт.] по 5 тисяч пар волів з належним числом погонщиків і 2 тисячі 500 фур". На потреби 2-ї армії додатково було придбано 1472 воли та 422 фури заг. вартістю 30 тис. руб. Для імперської артилерії укр. коштом закупили в населення 1269 пар волів з возами вартістю 22743 руб. 68 коп. 1774 для придбання рос. офіцерами коней виділено 19888 руб. 50 коп. З укр. селян також збиралися провіант, робоча худоба, шанцевий інвентар, десятками тисяч їх залучали до фортифікаційних робіт, перевезення в діючу армію провіанту і фуражу, організації переправ рос. військ через водні перешкоди, заготовлення для діючої армії сухарів та сіна. Постійні побори рос. командування змусили козацьку старшину Гетьманщини висунути вимогу до імперської влади "О заплате долгов малороссийскому народу". Війна привела до зміни геополіт. та етнічної ситуації в Пн. Причорномор'ї та на Пд. України. Звідти були витіснені ногайці й татари, натомість відбувся приплив болгар, сербів, німців та представників ін. етносів. У результаті міжнар. перегрупування сил більшість володінь Речі Посполитої в Правобереж. Україні були поглинуті Рос. імперією, зросла внутр. криза в Осман. імперії, знизилась обороноздатність Крим. ханату та Запороз. Січі, що привело до ліквідації останньої. Війна завершилася укладенням Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774.
Росі́йсько-туре́цька війна́ 1806—1812 була викликана реваншистською політикою Османської імперії, яка розраховувала на відволікання сил Російської імперії війнами проти Французької імперії (1805—1807) та Персії (1804—1813).
Приводом до війни стали порушення Османською імперією договору 1805 р. про порядок проходу російських суден через протоки та заміна османським султаном проросійських господарів Молдовського князівства та Валахії. Російський уряд, побоюючись захоплення Дунайських князівств французькими військами, що висадились у Далмації, в листопаді — грудні 1806 р. ввів у них війська під командуванням генерала І. І. Міхельсона.18 (30 грудня) Османська імперія оголосила війну Російській імперії. У лютому 1807 року російська ескадра віце-адмірала Д. М. Сенявіна, що перебувала поблизу острова Корфу, почала військові дії і у червні в Афонській битві 1807 розбила османський флот. На Дунаї османські війська зазнали ряд поразок і відійшли за Дунай.
Після укладання Тільзитського миру 1807 р. між Францією та Російською імперією Наполеон, відповідно до умов договору, виступив посередником в укладанні миру між Російською імперією та Османською імперією. У серпні 1807 було укладено перемир'я, що тривало до березня 1809.
Восени 1809 р. 80-тисячна російська армія під командуванням фельдмаршала О. О. Прозоровського (з серпня 1809 р. генерала П. І. Багратіона) почала дії проти османських фортець, заволоділа містами Ісакча, Тульча, Бабадаг, Мачін, Ізмаїл, Браїлів та облложила Силістрію, але у жовтні була змушена зняти облогу, внаслідок руху до Силістрії 50-тисячної османської армії.
У лютому 1810 р. головнокомандувачем російської Дунайської армії був призначений генерал-лейтенант М. М. Каменський. У травні російська армія переправилася через Дунай і захопила фортеці Пазарджик, Силістрія та Разград, а в червні обложила Шумлу.
Штурм Рущука (Русе) у липні закінчився невдачею. Османський головнокомандувач Юсуф-паша спробував розбити російські війська під Рущуком, але зазнав поразки поблизу Батіне (у серпні), а Рущук і Джурджу капітулювали.
На початку 1811 р. Дунайська армія була послаблена перекиданням частини військ на західний кордон. Призначений у березні 1811 головнокомандувачем генерал М. І. Кутузов зосередив численні сили (45 тис. осіб) на основних напрямках. У червні 60-тисячна армія Ахмет-паші почала наступ на Рущук, але Кутузов, маючи всього 15 тис. осіб, відбив удар супротивника, а потім відвів війська за Дунай.
Наприкінці квітня Ахмет-паша переплив через Дунай і зосередив 35 тис. осіб на лівому березі. У жовтні російська 10-тисячний корпус переплив західніше Рущука на правий берег Дунаю. Головні сили османів, що знаходилися на лівому березі, виявилися оточеними в районі Слобозії і капітулювали 23 листопада (5 грудня).
У жовтні були розпочаті мирні переговори, що завершилися завдяки дипломатичному мистецтву Кутузова підписанням 16 (28 травня) Бухарестського мирного договору 1812, який зафіксував приєднання до Росії Бессарабії.
Російсько-турецька війна 1877—1878 років — збройний конфлікт між Російською і Османською імперіями за вплив над країнами Дунайського басейну та Балканського півострова.Війна була викликана підйомом національно-визвольного руху на Балканах і загостренням міжнародних протиріч. Повстання проти османського панування у Боснії та Герцеговині (1875—1878) та Болгарії (1876) викликали широкий громадський рух у Росії на підтримку слов'янських народів. Царський уряд з метою посилення свого впливу на Балканах виступив на підтримку повсталих. Велика Британія прагнула зіштовхнути Росію з Османською імперією і скористатися у своїх інтересах ослабленням обох країн.
У червні 1876 року почалася сербо-османська війна, в якій Сербія зазнала поразки. Щоб врятувати її від загибелі, Росія 19 (31 жовтня) 1876 року висунула Османській імперії вимогу укласти перемир'я із Сербією, яку Османська імперія прийняла, але у грудні 1876 року під впливом Британії відмовилася від виробленого міжнародною Константинопольською конференцією послів у Стамбулі проекту мирного врегулювання східної кризи.
У січні 1877 року Росія уклала угоду з Австро-Угорщиною, яка зберігала нейтралітет, за що отримувала право окупувати Боснію і Герцеговину, і в березні — угода з Румунією про пропуск російських військ через її територію. У квітні 1877 року султан відкинув новий проект реформ для балканських слов'ян, вироблений з ініціативи Росії, і 12 (24 квітня) Росія оголосила війну Османській імперії.
На боці Росії виступила Румунія, але її війська активно почали діяти лише з серпня. На початку червня російські війська (185 тисяч осіб) під командуванням великого князя Миколи Миколайовича Старшого зосередилися на лівому березі Дунаю, маючи головні сили в районі Зімніча. Сили османської армії під командуванням Абдул-Керим-Надір-паші були рівними за чисельністю російської армії.
На Кавказі сили сторін також були майже рівні: російська Кавказька армія під командуванням великого князя Михайла Миколайовича — близько 100 тисяч вояків. Османська армія Мухтара-паші — близько 90 тисяч вояків. Проте за бойовою підготовкою російська армія перевершувала супротивника, але поступалася йому за якістю озброєння (османські війська були озброєні новітніми англійськими та американськими гвинтівками).
Активна підтримка російської армії народами Балкан і Південного Кавказу зміцнювала моральний дух російських військ, у складі яких діяли болгарське ополчення, вірменська та грузинська міліція. 10 (22 червня) російський корпус (Нижньодунайський загін) переплив через Дунай поблизу Галаца і Браїлова і незабаром зайняв Північну Добруджу. У ніч на 15 (27 червня) російські війська під командуванням генерала М. І. Драгомирова форсували Дунай в районі Зимниці, а потім тут переправились головні сили армії, але їх виявилося недостатньо для рішучого наступу через Балканський хребет.
Для цього було виділено лише Передовий загін генерала Й. В. Гурка (12 тисяч вояків). Для забезпечення флангів були створені 45-тисячний Східний та 35-тисячний Західний загони. Інші сили перебували у Добруджі, на лівобережжі Дунаю або на підході. Передовий загін 25 червня (7 липня) зайняв Тирново, а 2 (14 липня) перейшов Балкани через Хайнкейський перевал.
Незабаром був зайнятий Шипкинський перевал, куди був висунутий Південний загін (20 тисяч вояків, в серпні — 45 тисяч). Шлях на Константинополь був відкритий, але достатніх сил для наступу за Балкани не було. Передовий загін зайняв Ескі-Загру, але незабаром сюди підійшов перекинутий з Албанії османський 20-тисячний корпус Сулеймана-паші. Після запеклого бою поблизу Ескі-Загри, в якому відзначилися болгарські ополченці, передовий загін відійшов до Шипки. Російські війська на Балканах перейшли до оборони. Західний загін оволодів Никополом, але не встиг зайняти Плевну, куди з Видина підійшов 15-тисячний корпус Османа-паші. Погано підготовлені штурми Плевни 8 (20 липня) і 18 (30 липня) скінчилися повною невдачею.
На Кавказі російські війська в квітні—травні зайняли Баязет, Ардаган і блокували Карс. Але розпорошення сил на три відділи, що діяли на самостійних напрямках, ускладнюючи закріплення успіху. Оточення османами Баязета і наступ переважаючих сил противника призвели до відходу російських військ до кордон і переходу до оборони.
На Балканському театрі османське командування намагалося в серпні організувати контрнаступ, але успіху не домоглося. Російські війська в завзятих боях утримали позиції на Шипці і відбили наступ османської армії проти Східного загону.
На Кавказі наступ османської армії було зупинено, а 1-3 (13-15) жовтня вона була розгромлена в битві при Аладжі. Російські війська перейшли в наступ і в ніч на 6 (18 листопада) штурмом оволоділи Карсом, а потім вийшли до Ерзуруму.
На Балканському театрі війни новий штурм Плевни 30-31 серпня (11-12 вересня) закінчився невдачею і російські війська перейшли до тісної блокаді Плевни, яка закінчилася 28 листопада (10 грудня) капітуляцією її гарнізону. Російська армія, що налічувала 314 тисяч вояків проти понад 183 тисяч вояків супротивника, перейшла в наступ.
Відновила воєнні дії проти Османської імперії і сербська армія. Західний загін генерала Гурка (71 тисяч вояків) у винятково важких умовах перейшов через Балкани і 23 грудня 1877 року (4 січня 1878) зайняв Софію. У той же день почали наступ війська Південного загону генерала Ф. Ф. Радецького і у битві при Шейново 27-28 грудня (8-9 січня) оточили і взяли в полон 30-тис. армію Вессель-паші. 3-5 (15-17) січня 1878 в битві під Філіппополем (Пловдивом) була розбита армія Сулеймана-паші, а 8 (20 січня) російські війська зайняли Адріанополь.
Немає коментарів:
Дописати коментар